Safe connection
COMMUNICATION PLATFORM
dedicated to safe sex, active life style and HIV/AIDS
УвійтиРеєстрація

Реєстрація необхідна для нарахування поінтів та їх подальшого обміну на безкоштовні презервативи.
Реєстрація також необхідна для участі у Чаті з Зіркою.
Маючи реєстрацію, ти маєш можливість першим дізнаватися про всі акції та заходи, що проводяться в рамках проекта Safe Connection.

Для участі у форумі та спілкування в чаті з експертом реєстрація не обов’язкова та залишається на твій розсуд.

Чекаємо на тебе в ком’юніті Safe Connection!
18 липня 2017

Маю право сказати "Ні"

Лариса Мудрак
Незалежний медіа-експерт та медіа-консультант

Я зовсім не вміла говорити "Ні".
Й мій шлях до справжніх "Ні" болісний.
Бо сказати "Ні" системі, правилам совка, неписаним законам, складеним нормам, дружній корупції до біса важко. Бо точно буде біль й втрати. Тому що за твою правду ти будеш покараний, забруднений, відсторонений. Але вільний! Це й в чоловічому світі працює, не лише в жіночому.
Моє "Ні" зараз - системі варварського знищення архітектурних пам'яток й палаців. Тому що це моя історія за шляхетність, за красиве переємство, за міжпоколіннєві зв'язки довіри, які не розсипаються. Це наше #sosмайбутнє.
Вчора пробували рятувати легендарний одеський будинок Русова.
Моє "Ні" 2005 року президенту В. Ющенку було значно складніше й болісніше. Я чотири місяці не погоджувалася працювати в штаті Секретаріату Президента на чолі прес-служби. Бо мені було зрозуміло , що в совковій системі управління працювати після Нью Йорка, Мюнхена й Праги , свого улюбленого Радіо Свободи мені буде незносно. Що мені треба вивчити невідому квазімову української бюрократії й на цьому зламати себе й втратити свою свободу.
Я пам'ятала слова В. Горбуліна, який радив мені "зберегти кришталь душі, пробувати міняти систему, але пам'ятати, що система зламає мене, бо вона сильніша".
Я чула турботу Івана Плюща, коли він мені пояснював, що " батьківщині, на її прохання служити, не відмовляють".
Я відмовляла чотири місяці, лишалася на аутсорсингу, але потім сказала "Так". Тому що разом з консультантами ми вже формували інформаційно комунікативну стратегію демократичної відкритості влади, "політику єдиного голосу" й головне, свободи слова.
Коли цю стратегію представили на затвердження Президенту України В. Ющенку , він довго її осмислював. Потім підняв очі, закатав рукава й сказав: "Дівчата, ви усвідомлюєте, що це мене остаточно вб'є?".
Й знаючи, що він вже пережив на той момент, знаючи скільки операцій для виживання йому ще прогнозували , бачачи, як його соратники й друзі боролися точно не за державну незалежність мені сказати чергове "Ні, ми нічого не будемо міняти" було страшно. Але я сказала.
Й як страшно було потім, коли журналісти прочитали свободу слова як повний вседозвіл. Й їх доводилося виймати з під столу глави РНБО, або з-за шафів у кабінетах. Коли твій телефон був на автодозвоні упродовж місяця в 2008 році за те, що ти чесно пояснив що російські спецслужби накручують негативні питання в он лайн рейтингу на президентську прес-конференцію. Коли щокварталу ти готуєш президентську прес-конференцію й знаєш, що доведеться пройти шквал ненависті як в середині офісу так й ззовні. Що будуть провокації й потім заголовки "президент мертвий". Така собі гра на виживання.
Нині Віктор Андрійович напівжартома мені згадує той момент й каже : "я ж тобі казав".
Я лише можу кивнути й відповісти: "Так. Ви були праві. Та ми це пройшли. Й свобода слова є".
Як й моя особиста свобода.