Safe connection
COMMUNICATION PLATFORM
dedicated to safe sex, active life style and HIV/AIDS
УвійтиРеєстрація

Реєстрація необхідна для нарахування поінтів та їх подальшого обміну на безкоштовні презервативи.
Реєстрація також необхідна для участі у Чаті з Зіркою.
Маючи реєстрацію, ти маєш можливість першим дізнаватися про всі акції та заходи, що проводяться в рамках проекта Safe Connection.

Для участі у форумі та спілкування в чаті з експертом реєстрація не обов’язкова та залишається на твій розсуд.

Чекаємо на тебе в ком’юніті Safe Connection!

Оксана Соколова

Ведуча програми "Факти тижня. 100 хвилин з Оксаною Соколовою"
17 липня 2017

   Я - інтроверт!

І дуже закрита людина і для мене підійти до людини на вулиці й почати говорити - це завжди було реально великою проблемою.

Я виросла в Черкасах в родині піаністки й гітариста і все моє дитинство - це фортепіано. Я вчилась в спеціалізованій школі при музичному училищі й готувалася після восьмого класу туди перейти.

23 лютого у 8 класі я запам'ятала на все життя. В той день я впала на сходах і зламала руку. І після того рука вже не відновилася. Техніка була втрачена. І на тому скінчилася моя музична кар'єра.

Реально в мене найулюбленіший предмет в школі був геометрія. І я вступила заочно у фізмат школу при МГУ. Вчилася там два роки, закінчила перший курс математичного факультету заочно. І готувалася іти в математики. Але батьки побоялися відпускати мене в Москву.

Мені хотілось бути лідером! Мені хотілося, аби навколо мене було багато людей, які за мною йдуть, яких я кудись веду. Я була дуже така активна, я була комсоргом школи, щось писала, як всі комсорги в той час, і тому вирішено було йти в журналістику.
Я думаю, що це було швидше рішення батьків, а не моє.

Для того, щоб потрапити на факультет журналістики в Київському університеті, обов'язково потрібна була рекомендація місцевого комітету партії та будь-якого журналістського колективу! А я у місцевій молодіжній газеті весь час щось писала.
І я прийшла за рекомендацією до головного редактора, він на мене подивився і каже: «Ты знаешь, вот мне кажется, из тебя не получится журналиста». І вони не дали мені рекомендації! І я хочу сказати, що вони дали тоді рекомендації 5 чи 6 людям, а я єдина вступила в Інститут журналістики!

Кожна невдача - це завжди поштовх вперед! І це ключовий рушій. Кожна наша поразка - це великий дар, який нам дається для того, щоб ми могли рухатися вперед. Власне кажучи, проект "Факти тижня" я зробила, тому що в мене скінчився проект. І в мене не виходило з іншим, і треба було кудись рухатися і робити щось інше.

Я - інтроверт! І дуже закрита людина, і дуже складно йду на спілкування. І для мене підійти до людини на вулиці й почати говорити - це завжди було реально великою проблемою. А коли я починала працювати, тоді модні були бліц-опитування на вулицях і у мене таке завжди було відчуття, що ти стоїш там перед прірвою і зараз треба стрибнути. Я зламала себе на якомусь етапі. Мені здається, що я, я пересилила цю історію.

Після університету, за розподілом я повернулася в Черкаси. Початок моєї кар'єри 93-95 роки, це як раз розвал старого і побудова всього нового з нуля! Мені було 20 з чимось років, коли мені запропонували очолити Обласну телерадіо компанію. Я розуміла, що основна частина, 99 % персоналу - це люди, які старше за мене вдвічі. Це люди абсолютно старої формації. Я знала, що я просто їх не зламаю! Я не зможу. Мені хотілось самій рости, чомусь вчитися. І тому я поставила собі за мету поїхати в Київ і рухатися далі!

Коли губернатор з тобою радиться, коли з тобою дуже серйозні речі вирішуються, потім ти приїжджаєш до столиці, і тут... І тут ти починаєш з нуля! Я в Черкасах пройшла всі щаблі фахового росту, а в Києві я знімала, в основному, конкурси краси в дитячих садках. І це для мене було страшенним ударом!

Треба було їхати в Польщу і знімати в Польському сеймі приїзд українських депутатів. І журналіст, який мав їхати, захворів. Мені в 11 вечора подзвонив адміністратор: «Соколова, поїдеш ти. Завтра о 7-й ранку в тебе потяг»! Я зібралася і поїхала Я тоді абсолютно не думала, що це шанс. Мені просто було цікаво. Я хотіла зробити класний матеріал. Я повернулася, написала матеріал, він вийшов в ефір. І на ранок мені подзвонив головний редактор: "Соколова, так ты умеешь писать" Так почалася моя кар'єра політичного журналіста.

Я останні десять років працюю, як продюсер. І тут неважливо абсолютно, що ти жінка. Тут потрібна організованість, деколи жорсткість, уміння домовитися! Хоча інколи посмішка може вирішити купу проблем. Тільки з віком я це зрозуміла.

Мені здається, що важливо у житті - мріяти. Чому одні стають мільйонерами, а інші продають картоплю на ринку? Можливо, ця дівчина, яка стоїть на ринку, вона так само могла би стати, як мінімум, дружиною прем'єр-міністра країни. Або депутатом. Мені здається, проблема тільки в тому, що вона побоялась мріяти про щось більше.

Хто не боїться мріяти, той досягає. Людина, яка з дитинства не боїться мріяти й вірити щиро в те, що вона стане президентом, вона рано чи пізно буде! Мрія в основі! Мрія - це частинка мети! А мета - це наш рушій.

Найголовніше - це вірити в себе! Слухати себе! І бути абсолютно переконаною, що ти унікальна! Що ти талановита! Що ідеї, які тобі приходять, вони справжні! І що в тебе обов'язково все вийде!

Все рухають тільки особистості! Війни, історичні події, прогрес, в основі всього лежить одна людина, яка замахнулась на те, щоб зробити щось неймовірне!