Safe connection
COMMUNICATION PLATFORM
dedicated to safe sex, active life style and HIV/AIDS
УвійтиРеєстрація

Реєстрація необхідна для нарахування поінтів та їх подальшого обміну на безкоштовні презервативи.
Реєстрація також необхідна для участі у Чаті з Зіркою.
Маючи реєстрацію, ти маєш можливість першим дізнаватися про всі акції та заходи, що проводяться в рамках проекта Safe Connection.

Для участі у форумі та спілкування в чаті з експертом реєстрація не обов’язкова та залишається на твій розсуд.

Чекаємо на тебе в ком’юніті Safe Connection!

Світлана Бевза

Дизайнер
11 серпня 2017

Я завжди знала, що хочу займатися дизайном одягу.

Я народилася у Києві. Сім'я дуже сильно вплинула на мій який культурний розвиток ще з дитинства. Я дуже слідкувала за тим, як вдягається моя мама. Десь вона діставала у 80-х роках закордонні журнали. Я пам'ятаю каталоги «Неккерман», які мене вражали.

Мені було чотири роки, коли я знайшла мамині олівці. Їх було понад 30 кольорів. Олівці з назвою «Мистецтво», які мамі подарував дідусь. Вони були такі красиві, що я просто любила відкривати та дивитися на них.

Зберігся мій ескіз, який я намалювала у 5 років. Я намалювала будинок моди. І це був буквальний будинок. Я вважала, що жінки там обов’язково живуть, вони мають там гардеробну і там переодягаються. І обов'язково вони там щось святкують. На малюнку було зображено два таких будинки, які вітали один одного з якимось святом. І жінки йшли в будинок. І пізніше, був намальований ще один ескіз, і написано слово «мода». І тоді я сказала мамі, що хочу «модний будинок». З того часу я завжди тримала при собі цю мрію: мати модний будинок, стати дизайнером одягу.

Я закінчувала школу в 99 році й чітко висловилася, що хочу займатися дизайном одягу. Та батьки порадили отримати нормальну освіту. Тому, що в Україні у 99 році було складно знайти виш з дизайну одягу, який міг би дати нормальну освіту. В мене не було можливості їхати навчатися за кордон. Тому, за порадою батьків, хоча я не маю хисту до точних наук, я пішла до торгово-економічного вишу.

Закінчивши два курси, я поставила батьків перед фактом, що перевелась на заочне навчання, а сама пішла працювати в дизайн студію до Олександра Моняка. Мені пощастило, що я потрапила спочатку практиканткою, потім адміністратором, потім в мене було більше функцій. Я вмію і знаю, як працювати. Я не боюся працювати. Я стикалася з багатьма молодими дівчатами, які хочуть все й одразу, які насправді не хочуть працювати.

Після вишу я прийняла чітке рішення працювати лише зі своєю мрією. І я вирішила зробити першу колекцію. В мене на той час був оверлок і машинка. Не було ні офісу, ні помічників. Я пішла в банк. Це був 2006 рік і тоді молоді давали кредити без застав . Банк дав мені 5 тисяч доларів. Я зняла у підвалі приміщення. Купила ще одну машинку. Знайшла конструктора, двох майстрів і почала працювати.

Я завжди хотіла робити такий одяг, який можна носити не один сезон, а декілька. Я завжди пропагую одяг, як інвестицію. Мене навчила економічна освіта, що вкладати гроші потрібно розумно.

З майже готовою колекцією я пішла до засновниці тижня моди, Ірини Данілевської, і вона мені відмовила! Я запізнилася і на той час вже не було місць на тижні моди. Мені запропонували другий подіум, де виставлялись більш комерційні торговельні марки. Звичайно це було тоді дуже неприємно, дуже боляче, але я розуміла, що я хочу рухатися далі і я маю завершити цей етап.

Щоб видавати накази, треба спочатку навчитися їх виконувати. Щоб стати дизайнером одягу, заснувати свою компанію і керувати цією компанією треба навчитися спочатку багатьох речей. В мене були періоди, коли я ходила купувати ґудзики і все шукала сама. В період першої, другої, третьої колекції в мене не було жодних адміністраторів, я не могла собі цього дозволити.

За 10 років, крім дизайнера одягу, я адміністратор, конфекціоніст, логіст, експорт-менеджер, іноді юрист. Результат колекції на подіумі - красивий одяг. Але, за цим одягом суто моїх стоїть 90 відсотків організаційних робіт і лише 10 відсотків творчості.

Я ніколи не шукала аудиторію, вона просто сформувалася. Тому що головне, що я робила, і це до речі, порада для всіх дівчат, чи то в власному бізнесі чи то в творчій професії: завжди зберігати свій певний стиль, свій певний почерк. Для дизайнера одягу - це просто необхідно. І завжди треба думати, яким буде ваш наступний крок.

Я дуже щаслива, у мене є прекрасний син і чоловік, я дуже щаслива, що маю змогу розвивати свій бізнес. Я бачу, що в даному бізнесі немає абсолютно ніяких обмежень. Можна зробити дійсно велику торговельну марку. В мене є мрія зробити великий бізнес, який дозволить мені інвестувати гроші в якісь красиві справи. Наприклад, в мене є мрія реставрувати Київський ботанічний сад імені М. Гришка. Тому, що я дуже люблю красиві парки.

Я вважаю, щоб визначитися з професією, коли тобі 16, треба згадати те, що найбільше подобалося в дитинстві. І в дитячих спогадах може виявитись те, що стане досить дивним для вас, але варто спробувати.

Щоб стати успішною, ти маєш сформулювати свою мрію, зрозуміти, як цю мрію досягти й багато для цього працювати.