сесвітня організація охорони здоров'я у 1964 році ввела у вжиток термін «залежність» щодо психоактивних речовин, зокрема наркотиків.
Залежність визначається як комплекс явищ - фізіологічних, поведінкових і когнітивних, при яких вживання психоактивної речовини стає більш важливим у системі цінностей людини, ніж інші форми поведінки, раніше важливі для неї. Тобто залежність - це коли прийом наркотику стає пріоритетним і основоположним у житті людини.
ВООЗ визначила фактори, які вказують на наявність залежності (мають бути три або більше за період один рік):
- сильне бажання вживати наркотик;
- проблеми з контролем прийому наркотику;
- синдром відміни або вживання наркотику для попередження синдрому;
- толерантність до ефекту наркотику, необхідність приймати великі дози для досягнення того ж ефекту;
- відмова від інших інтересів або задоволень на користь наркотику;
- вживання наркотику навіть з явною шкодою для організму.
Також є дані, що близько 15,3 мільйона осіб страждають від розладів, пов'язаних із вживанням психоактивних засобів, а 3 мільйони людей у світі із майже 16 мільйонів тих, що вживають наркотики, заражені ВІЛ. За підрахунками ВООЗ, причиною зараження ВІЛ кожної десятої людини є вживання ін'єкційних наркотиків.
Серед фахівців досі ведеться суперечка щодо того, чи вважати залежного злочинцем і маргіналом, якого потрібно карати, чи хворим, якого потрібно лікувати.
І якщо це хвороба, то якого роду? Дослідження показали, що від 60% до 80% пацієнтів з наркотичною залежністю вже мають проблеми з психічним здоров'ям, а від 40% до 60% - токсикологічні розлади. Це доводить важливість зосередження на психічних процесах наркозалежного під час лікування.
Про поширене ставлення до залежного як до злочинця свідчить законодавство країн. Наприклад, в Україні тільки нещодавно була прийнята Національна стратегія щодо наркотиків до 2020 року, яка покликана гуманізувати антинаркотичне законодавство і зосередитися більше на лікуванні, а не покаранні тих людей, які вживають наркотики.
Схильність до вживання наркотиків та залежності пояснюють як фізіологічними факторами, в тому числі і генетичною схильністю, так і соціальними чинниками, які призводять до засвоювання негативних форм поведінки, заниженої самооцінки, відсутності сімейної підтримки і т.д.
Лікування від наркоманії проводиться у кілька етапів. Відповідно до огляду ООН з лікування наркоманії, це такі етапи: дезінтоксикаційно-стабілізаційний та реабілітаційно-протирецидивний.
Перший етап необхідно проходити залежним з абстинентним синдромом. Всі заходи цього етапу спрямовані на дезінтоксикацію організму за допомогою препаратів-антагоністів. Фармакотерапія передбачає введення відповідного агоніста при поступовому зменшенні дозування з метою зведення до мінімуму обтяжливих абстинентних симптомів.
Гострі прояви абстинентного синдрому зазвичай купіруються протягом трьох-п'яти днів, однак тривалість лікування може бути збільшена залежно від важкості абстинентного синдрому. Проходження першого етапу лікування вважається найефективнішим у стаціонарних умовах, оскільки під час амбулаторного лікування пацієнти мають тенденцію його переривати. Після того, як стан залежного стабілізовано, він переходить до другого етапу лікування - реабілітаційно-протирецидивного. Мета цього етапу - запобігти поверненню до активного вживання наркотиків, поліпшити здоров'я і допомогти у відновленні соціального статусу залежного. Вона досягається за допомогою різних методів - у тому числі за допомогою ліків і групової або індивідуальної психотерапії, участі в групах підтримки (наприклад, Анонімні алкоголіки).
Терміни реабілітації залежатимуть від тяжкості залежності і типу наркотику, а також від методів лікування (стаціонарне чи амбулаторне). Повернення до вживання наркотиків при цьому не означає неефективність лікування в цілому, а вказує на неправильну стратегію одужання.