З тим як інфекція поширюється за межі груп ризику зростає і число ВІЛ-позитивних жінок, котрі традиційно сприймаються як «соціально адаптовані».

Раніше проводили межу між «соціально адаптованими» ВІЛ-позитивними жінками (ті, що мають роботу, стабільне життя, не мають відношення до активних споживачів наркотиків або працівників комерційного сексу) та «асоціальними» - тими, хто вживає наркотики, працює в секс-індустрії, має не облаштований побут.

Однак межа між цими категоріями може бути дуже розмитою. Багато жінок, в тому числі «соціально адаптовані», дізнаються про свій ВІЛ-статус тільки під час допологового обстеження, котре зазвичай включає і ВІЛ-тестування.

Якими би не були тенденції поширення ВІЛ, кількість пологів ВІЛ-позитивних жінок невпинно зростає.

Нещодавно Всесвітня організація охорони здоров’я опублікувала дані про те, що навіть за повної відсутності медичного нагляду, профілактики і соціальної підтримки ризик передачі ВІЛ від матері до немовляти за відсутності годування грудьми складає 15-30 відсотків, а з грудним годуванням – зростає до 20-45.

Передача вірусу може відбутися на трьох етапах: під час вагітності, пологів і годуванні грудьми. На кожному з цих етапів ризику передачі можна суттєво знизити.

Під час вагітності ризик передачі вірусу можна зменшити, якщо мати буде приймати спеціальні ліки, під час пологів ризик передачі знижується за рахунок спеціальних методів допомоги, а грудне годування можна замінити штучним.

Кров матери та дитини не змішується, однак між їх організмами в плаценті відбувається постійний обмін речовинами. Зазвичай вірус не може проникнути через плацентарний бар’єр, однак при виникненні патологій з’являється вірогідність його потрапляння в організм немовляти. Сучасна терапія дозволяє досягти зменшення кількості вірусу в організмі матері до невизначного рівня. Тому при правильно підібраних ліках ризик передачі ВІЛ дитині, що знаходиться в утробі, значно знижується.

Дитина проходить через родові шляхи матері, контактуючи зі слизовими оболонками. Вірус, котрий міститься у вагінальному секреті, може потрапити в організм немовляти. До того ж досить часті розриви родових шляхів, мікротравми, тріщини можуть стати причиною контакту з дитиною крові матері, в якій міститься вірус.

В грудному молоці міститься ВІЛ, який може потрапити в організм немовляти, якщо мати не відмовиться від грудного годування. Травна система немовляти, на відміну він дорослої людини, недостатньо розвинута і отримує забагато крові, що збільшує ризик потрапляння вірусу через травний тракт. У дорослих такий шлях зараження виключається.

Якщо забезпечити комплекс захисних заходів, в більшості випадків (від 90 до 98 відсотків) вірус не потрапляє в організм дитини.

Зазвичай, вагітним до пологів проводиться хіміотерапія перинатальної (вертикальної) передачі ВІЛ-інфекції. Під час пологів жінці вводиться ін’єкція антиретровірусних препаратів. Дитина, народжена від ВІЛ-позитивної матері, одрази проходить курс профілактичного лікування. Після завершення лікування робиться клінічний аналіз крові дитини.

Достовірну інформацію про те, чи передався ВІЛ дитині, можна отримати лише тоді, коли дитина досягне півторарічного віку: до цього часу антитіла матері вже замінять власні антитіла дитини. До цього терміну зазвичай використовується кількісний або якісний тест на виявлення ВІЛ в крові дитини. Через 4 тижні після пологів тест є достовірним на 90 відсотків, а у піврічному віці – близько 99 відсотків.

На думку лікарів, ВІЛ-інфекція може бути виявлена у дитини в першу добу життя, якщо інфікування плоду відбулося в перші шість місяців вагітності. В такому випадку дитина, як правило, народжується з недостатньою вагою, з вираженою неврологічною симптоматикою, збільшеними лімфатичними вузлами, печінкою, нирками.

Якщо інфікування відбулося на пізніших термінах вагітності або під час пологів, виявлення ВІЛ-інфекції можливе в перші 6 місяців життя дитини. Якщо тестування дитини на ВІЛ два жди давало негативний результат, дитину можна вважати не ВІЛ-інфікованою.