#Моякокакола

Це був літній день в Криму. І ми, діти, були зайняті своїми справами: обговорювали пошуки інопланетян, мріяли потрапити в кіно з кимось із дорослих, а також зробити так, щоб ці дорослі раптом забули про нас на пару годин. І в цю зайняту годину раптом сталося те, про що ми, діти, в принципі не могли тоді мріяти. Хтось із дорослих приніс цілу авоську з Coca-Cola. У тих самих скляних пляшках. Я ніколи раніше не бачила «живих», справжніх пляшок Coca-Cola. Тільки по телевізору або ще десь, навіть не пам'ятаю де. Ці пляшки були негайно вилучені з радянської авоськи на стіл. Вони стояли там, ще холодні, з крапельками вологи на склі, притягаючи усіх нас. Це був момент зустрічі з іншим світом. Світом, який існував тільки в розповідях тітки Олі з Москви і з документальних кадрів по телевізору.

Ми, діти, всі зібралися навколо столу, щоб дізнатися, що десь в магазині «викинули»Coca-Cola, і ось «же ж як пощастило проходити повз», і що це нам. Нам, дітям. Але не відразу. Не зараз, а потім. І ми почали чекати це «потім», це «вже можна». У кожного було своє випробування: хтось повинен був прибрати іграшки, хтось з'їсти весь сніданок, хтось написати диктант. Я навіть не пам'ятаю, через які випробування проходила я, але дуже чітко пам'ятаю, як ми підходили до столу з пляшками кожні десять хвилин і знову запитували «ну що, вже можна?», «Можна вже, так?». І в якийсь момент заборона впала, і раптом стало МОЖНА. Хтось із тих дорослих, хто витягнув пляшки з авоськи, раптом сказав: «Можна». І ми, діти, всі прибігли до столу, дістали гранчаки і почали обговорювати якого смаку вона, ця Coca-Cola.

І тут раптом стало очевидно, що ми не можемо ось так просто взяти, розлити її по склянках і випити, як якийсь звичайний Тархун. Те, що нарешті стало можна, раптово знову стало не можна. І тоді ми вирішили, що дістанемо подаровані кимось із відпочиваючих наліпки, переведемо їх на стакани, і тільки потім знову стане можна те, що раптово стало не можна. Як зараз пам'ятаю, як жахливо клеїлися зайчики, білочки і ведмеді, як у них відпадав то хвіст, то злазило вухо, то на ребрі склянки витріщало око чергової казкової тварини. Коли справа була закінчена, дорослі відкрили нам пляшкиCoca-Cola, розлили пінну рідину по склянках, і нарешті все сталося.

Ці відчуття я пам'ятаю і зараз. Це був не просто новий смак, не просто нове відчуття, це був візит в інше життя. Тоді я майже на сто відсотків була впевнена, що напевно більше ніколи не спробую Coca-Cola, і від цього момент ставав ще більш урочистим.

Може тому через багато років єдиною річчю в моєму гардеробі, на якій є логотип бренду, стала футболка Coca-Cola. Я не просто дозволила собі носити на грудях цей напис з дитинства, я пірнула в цей напис, як ніби він знову і знову може повернути той дитячий літній день.

Не знаю, про що думали всі ці великі художники і дизайнери, які зробили Coca-Colaцентром своїх робіт і творів мистецтва. Як не знаю, про що думали молоді дизайнери з усієї України, які створювали свої шедеври навколо відомої пляшки Coca-Cola. Але я точно знаю, що мені подобається те, що вийшло. Мені подобаються злегка впізнавані контури пляшки Coca-Cola під робочим піджаком або разом з моїми улюбленими джинсами «бойфренд», та з шортами теж подобається, під каблук або з байкерськими чоботами. І нехай я стаю такою прямо частиною масової культури, але це ж і моя культура, культура з мого дитинства, яка поруч уже стільки років. А тепер ще й з українським колоритом. І знову дивлюся в дзеркало, і знову вибираю Coca-Cola.

А у вас є добра футболка Fashion AID з принтом, який придумав молодий український дизайнер? Ні? Дуже раджу. Тим більше кожна продана на сайті www.fashion-aid.in.uaфутболка з колекції Coke Fashion приносить гроші для діток з ВІЛ / СНІДом, які знаходяться в дитячій лікарні Охматдит. Може саме вона, ця ваша нова футболка з контурами легендарної пляшки Coca-Cola, врятує чиєсь маленьке життя?

Ольга Руднєва спеціально для http://www.coca-colaukraine.com